Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2015 року Справа № 910/28994/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Воліка І.М., Дунаєвської Н.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 11.02.2015 Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015у справі№ 910/28994/14 господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ"доПублічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державна іпотечна установапровизнання п. 7.1 договору кредитної лінії № НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011 недійсним,за участю представників: від позивачаБоровенко Д.В.від відповідачаРусскіна О.В.від третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (далі - ТОВ "АТЛ") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" (далі - ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК") про визнання недійсним п. 7.1 договору кредитної лінії № НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011, укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 910/28994/14 (суддя Яковенко А.В.) у задоволенні позову ТОВ "АТЛ" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 (колегія суддів у складі: Суліма В.В. - головуючого, Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 910/28994/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 у справі № 910/28994/14, ТОВ "АТЛ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову і прийняти постанову, якою позовні вимоги позивача задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.07.2015 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ТОВ "АТЛ" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.08.2015 о 10 год. 45 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.08.2015 № 02-05/571 для розгляду справи № 910/28994/14 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М. (доповідач), судді Волік І.М., Дунаєвська Н.Г.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалась.

Заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.03.2011 між ТОВ "АТЛ" (Позичальник) та ПАТ "ДЕЛЬТА БАНК" (Кредитор) було укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2005191/1 (далі - Договір), предметом якого, відповідно до умов Договору, є зобов'язання Кредитора надавати Позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п. 7.1 Договору всі спори за цим Договором вирішуються сторонами в процесі переговорів. У разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього (включаючи, але не обмежуючись - визнання цього Договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у наступному порядку. Справа розглядається одноособово Кисельовим Максимом Євгеновичем - третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем або Твердохлібом Олегом Станіславовичем у порядку черговості, вказаному у цьому пункті Договору. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що положення п. 7.1 Договору обмежують право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів, що є незаконним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначених цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст.ст. 2, 5 Закону України "Про третейські суди" третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, аналіз наведених вище положень Закону України "Про третейські суди" свідчить про те, що цим Законом не передбачено такої обов'язкової передумови для укладення третейської угоди (або третейського застереження в договорі) як наявність між сторонами спору з цивільних або господарських правовідносин, який виник до укладення відповідної третейської угоди. Спір між сторонами може виникнути і після укладення відповідної третейської угоди, наявність якої буде підставою для передачі того чи іншого спору на вирішення третейського суду.

Укладаючи договір, сторони мають на меті врегулювати взаємні цивільні права та обов'язки в певній сфері правовідносин. При цьому, на момент укладення договору, як правило, будь-які спори між сторонами з питань, що є предметом регулювання такого договору, відсутні. До того ж, включення третейського застереження до тексту договору здійснюється для визначення умов вирішення спорів, які можуть виникнути при реалізації сторонами положень договору, що є загальноприйнятим в національній та світовій практиці застосування позасудових механізмів врегулювання спорів. При цьому, чинне законодавство не містить заборони щодо укладення третейської угоди на стадії укладення господарського договору.

Також, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про помилковість тверджень позивача, що третейське застереження, викладене в п. 7.1 Договору, обмежує конституційне право сторін на судовий захист, оскільки обрання сторонами за взаємною домовленістю у встановленому порядку та визначених законодавством межах позасудового порядку вирішення спорів не може вважатися порушенням їх права на судовий захист, якщо така домовленість відповідає внутрішній волі та намірам сторін.

При цьому, звернення до третейського суду є одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин (абзац перший п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України "Про третейські суди") (п. 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист з боку держави.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004). Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України (п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі про завдання третейського суду від 10.01.2008 № 1-рп/2008).

У ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Крім того, у пп. 4.2.3 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність третейського застереження, яке викладене в п. 7.1 Договору.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 11.02.2015 у справі № 910/28994/14 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.М. Волік

Н.Г. Дунаєвська